Пропонуємо вашій увазі розповідь про мандрівку до Сатанова Дмитра Пащенка – туриста зі Львова. Це цікаво і як погляд зі сторони, людини, яка вперше побувала у цьому старовинному селищі, і як захоплююча розповідь, написана яскравою, живою мовою. Рекомендуємо!

Це перший туристичний звіт про мандрівки Городоччиною, що прийшов на адресу нашого сайту. Сподіваємося, коли їх буде більше, відкрити окрему рубрику. Тож, - чекаємо. Будем раді і фотографіям, готові викласти цілі галереї. На жаль наші мандрівники знімали лише на мобільний і, як для фотогалереї, їх фото не підійшли за якістю.
УВАГА! - більше фото з Сатанова (та ще й у великому розмірі) дивіться в "ФОТОГАЛЕРЕЇ"


Мандрувати теренами України надихають декілька причин:
1. Відсутність коштів на мандрівки закордоном;
2. Блека зі своїми статтями з сайту «Замки і фортеці України»;
3. Любов до обшарпаної, однак чарівної на природу і пам’ятки архітектури України.

Ми, двоє вічних мандрівників з 2006 року:
Я, Пащенко Дмитро - львівський гід, хоча саму уродженець м. Проскурова.
Пюрко Дмитро, філософ за світосприйняттям і русич за духом з м. Проскурів (м. Хмельницький). Вирішили один з червневих вихідних, провести в містечку з цікавою назвою Сатанів. Химерна назва, однак вона і притягує. Знали, що є монастир і замок, а про все інше вже дізнались у людей, які траплялись по дорозі і попадало нам на очі.

Прошу не вважати ці коментарі історичними нарисами, це так туристичні байки.

Їхали з м.Хмельницького, практично кожної години відправляються маршрутки Хмельницький – курорт Сатанів.

Спочатку поїхали до Свято-Троїцького православного монастиря. Монастир жіночий, однак жодної монашки ми там не побачили. Всім монастирським господарством опікується, отець Володимир, який живе поруч. Напевно в церкві інколи також є певні юридичні казуси, на папері одне а по факту зовсім інше.

Жодної історії про монастир ми не знали, і перше, що нам зачарувало око це безумовно була дзвіниця - приємно торкатися каменю такої твердині. І тут сталося чудо - на територію монастиря прийшла група. Це були студенти з Польщі. Ми мандрували по їхніх п’ятах, що було набагато краще – бо їх супроводжував екскурсовод - співробітник Городоцького управління культури і туризму. Поважний гід.

Враження було колосальне, коли ми відвідали печерну келію монаха аскета. Думка була, як там можна було жити? Але жили! Та ще й в мирі з Господом і з гармонією з світом.

Коло печери побачила декілька хрестів нечитаємими написами. Напевно це був монастирський цвинтар.

Наступний пункт - церква, іконостас традиційний та ще й абсолютно сучасний, однак розпис «Страшний суд», о це страшний суд, таких страшних судів ще треба пошукати! В частині «Грішників» зображені комуністичні вожді: Ленін, Сталін (це вам не скандальна ікона зі «святим» Сталіном у Росії) і в до компанії з ними ще й Гітлер.

Ми інколи протестуємо проти того, що змішується політика і релігія. Однак без цього ніяк, не було б таких переплетінь між політикою і релігію не було б Святого рівноапостольного князя Володимира Великого і Св. Княгині Ольги. А тут зовсім не праведники, а грішники! Була б стіна дещо більша можна було б вписати туди ще усю нашу Верховну Раду! Однак за такі розписи хочеться дійсно подякувати. Жаль світло погано падало,тому і не вийшло гарного знімка. Мусите самі їхати дивитись на цю справедливість і красу.

Далі дзвіниця, ми вже там були, аж ні. Завдяки польській екскурсії ми отримали нагоду на неї піднятися. До речі, половина польської групи відмовились від підйому - висота шалена і ризикова. Однак, ми хоробро подерлися хиткою драбиною. І не пошкодували - мальовничий краєвид на Сатанів і лісові схили Товтр того вартував. Не хотілося навіть спускатись - краса неймовірна!

Як добре, що Отець Володимир не заперечує проти таких мандрівок монастирем. На вежі я запитав в екскурсовода, як дібратись до фортечної синагоги? Він нас скерував і сказав, що за годину там буде, якась делегація, може нам пощастить зайти в середину. Пощастило! Але про це згодом.

Далі пішки від монастиря ми йшли в Сатанів десь 1 годинку по трасі, чимчикували і обдирали гарні спілі вишні з сільських садків, які виглядали за парканами. От такі смачні переваги неорганізованого туризму!

Спочатку нам трапилось по дорозі єврейський цвинтар. Краса дуже гарні мацеви (так називаються по-еврейськи надгробки). Дуже красиве різьблення по каменю. І вік поважний – XIX, XVIII і, навіть, XVI століття! Мене вразив зображення трьох заців в круглому медальні.

Вже згодом на цьому сайті («Невідоме Поділля») знайшов розшифрування. Виявилось, що на трьох зайців лише три вуха. Але кожен окремий заєць має - два. Ці зайці символізують трьох біблійних патріархів - Авраама, Іцхака та Яакова. Це дуже рідкісний сюжет. Але що переповідати зміст цього ж сайту, кому цікаво загляньте у розділ «Таємниці давніх барельєфів».

Цвинтар гарний однак, зарослий і невпорядкований, що і перешкоджало його належним чином оглянути. Не знаю, чи болить це приїжджих євреїв. Мене болить хоча і не єврей. Хоча це і не найгірший вигляд цвинтаря у Сатанові.

Міські ворота, прекрасна пам’ятка оборонної архітектури. Нам пощастило. Бокові двері були відчинені - хтось розчищав підвали.

Коли зайшли до середини нікого не побачили. Вперше бачили середньовічні міські ворота з середини. Побачили рівень підлоги і порівняли з рівнем зовнішнього асфальтового покриття. Метрів 2 додатково так званий «історичний-культурний шар». Ех, якби там поруч покопати, монетки точно з найшли. Це ж митниця в першу чергу і тут платили вїзне мито і побори. Та й під час штурмів вояки багато чого могли загубити цікавого. Не кажучи про мушкетні кулі та інше міліарне залізяччя.

Сусіди оборонної вежі, розповіли, що теперішні власник твердині, планує відкрити чи то музей чи ресторанчик. Хай буде що завгодно, а би не руйнували (примітка «НП» - буде і музей і ресторан і міні-готель)

На стіні твердині, над аркою проїзду чарівний напис, напевно фундаційний. Не знаю польської тому інформації не прочитали, а місцеві знають це місце, як колишнє сільпо. (Примітка «НП» - напис, насправді, латиною. Його повний переклад читайте в статті ««Місто Сатани» та його мешканці»)

Прямуємо до Синагоги, сходинка за сходинкою і ми на горі. Мене здивувало синагога на горі, оглянув поруч і жодної високої споруди крім Синагоги. Знаючи, що архітектурні звичаї 16 ст. носили заборону будівництва будь-яких культових споруд, які б були вищі за костел було дивно. Синагога вражає, а ще обплетена диким виноградом взагалі мальовничо. І тут ба....

Вона відкрита ми заходимо. Дві жінки розпитують, якогось старшого чоловіка про синагогу. Я вже звик заходити до історичних місць, як «татарин», без дозволів і під крики аби, щось побачити. На нас звернули увагу ми привітались і тихеньку почали розглядати «нутрощі».

Краса! Стільки об’ємного простору, а яке склепіння! Ах, таке кам’яне склепіння рідко де можна побачити. А який гарний вирізаний з каменю арон-кадеш – місце для зберігання тори, аналог вівтаря у християн.

Дізнався, що після закриття синагоги тут були різні склади. Тому німці її не зруйнували бо теж використовували, як склад. Дивно, що не зруйнували арон-кодеш з колонами та левами, може вищі сили вберегли. Стояли риштування, подумав, напевно реставратори, аж ні виявилось місцеві краєзнавці вирішили трішки «почистити» гриви левам. Дійство приїхали зняти ще й журналісти з районного телебачення.

Потім вийшли старший чоловік, (який живе напроти синагоги доглядає її і рятує, і з радістю відкриває для охочих двері «має чарівні ключі») Показавши на дірку він сказав, що це вихід на дах. Я почав туди дряпатись, і пані журналістка також за мною, хоча її інша жінка від того відмовляла. Однак журналіст, як і турист, - завжди вперед. Стерті історією і ногами оборонців сходи синагоги вражали мої очі, мені аж не хтілось на них ставати, для мене це вже повноцінний твір історії.

Вийшовши на гору побачили оператора, який щось знімав і чоловік в помаранчевій куртці. Той ласував суницями. Так, так - суницями, вони там, на даху, дійсно ростуть! Смачні - сам коштував. Хочеться сказати і я там був суниці їв! А ще там на даху чималі дерева. Майже ліс.

З однієї сторони коріння дерев тримає конструкцію, а з іншої воно руйнує і розвалює стіни з середини. Чоловік для мене здався істориком, оскільки в перше що почув від нього, зверніть увагу на бойову галерею, а саме форму мушкетної бійниці «отвір для ключа», а далі попередження, на центр будівлі краще не йти може завалитись!!! А валитись є куди, висота стелі мені здалося, має метрів 13.

Дивлячись, як знімають репортаж, я почав розпитувати Історика про синагогу - знаючий дядько.

А потім знову спустились донизу і старший чоловік поліз на риштування, я зрозумів що мета даної подорожі на висоту, це скинути з арон-кадешу 50 літню працю голубів. Перепрошую, - це було гівно. Був певний конфуз і далі вже Історик поліз на риштування, я ж мав честь це риштування тримати (воно було погано змонтоване і без моєї підтримки могло завалитися у будь яку хвилину)

Приємно коли ти долучаєшся до відновлення чогось, навіть якщо це пов’язане зі скиданням посліду голубів. Правда тоді я ще не відчував своєї важливості і поважності, коли Історик скидав лайно, а воно летіло мені на голову. А потім Історик фотографував синагогу з висоти левів. Тут на сайті ці фото можна побачити.

При виході я звернув увагу на прибудову біля синагоги, думав що то діло вже наших людей, ні роздивившись лівий портал з візернками, ще древніх рук справа.

Ми зараз не дбаємо про красу, як дбали про неї колись.

Історик помандрував кудись з журналістами, а я, залишився з доглядачем Синагоги, почав вести з ним бесіду. Багато чого дізнався. Зокрема, що сучасній дорозі перед Синагогою йшов мур, і зараз ще проглядається кам’яна кладка. Також, коли чоловік робив фундамент для свого паркану, сказав, що дуже багато викопував кісток коней і підков. На його думку, там були поховані коні, які вмирали на будівництві синагоги. Діставши підкови, які були серед чагарника під огорожею, пан продемонстрував мені їх. (Примітка «НП» - тут, вельмишановний пан Борис Слободнюк помиляється. Євреї б ніколи не стали б ховати коней біля синагоги. Та й підкови здерли, бо вони тоді чимало коштували. Швидше за все – це були бойові коні, які загинули при обороні-штурмі міста, німе свідчення буремної історії Сатанова. Більш докладно можна сказати побачивши всі знахідки)

Запитавши чого вони ржавіють під дощем, мені відповіли а нащо вони, я попросив їх і тепер ці три підкови знаходяться в мене на балансі.

Далі пішли шукати Сатанівський замок, ах як звучить! Однак десь не туди звернули і натрапили на костел, не знаю коли він був збудований, однак мені здалось, що це початок 20 ст. (Примітка «НП» - Костел абсолютно сучасний)

Гарне просторе подвір’я, водичка, якою можна втамувати літню спрагу - це все тут є. І поруч практично на території костелу (скоріше навпаки) польський цвинтар, свідченням цього були написи латиною та польськоюна надгробках. Надгробки переважно ХІХ-ХХ ст. Є декілька симпатичних скульптур.

Блукаючи у пошуках замку побачив якийсь чагарник і побіг туди по нужді. Як забіг - щось наче обірвалось і мурашки по спині побігли. Не до туалету тут вже було. Це цвинтар, і також ХІХ ст., але вже православний. Однак такого лісу я ще на цвинтарях не бачив, крізь стовбури дерев проглядались камінні хрести та надгробки з кириличними написами.

Йдучи, краще сказати – продираючись, через хащі цього давнього цвинтаря, помітив дуже цікаві кам’яні хрести, які дуже схожі з гуцульськими та старообрядськими. Тут я зрозумів, що єврейський цвинтар в дуже хорошому стані, якщо не сказати ідеальному. Це ганьба для всі нащадків, чиї предки покояться там. Купи сміття і пустих пляшок гнітили ще більше, ніж непрохідні кущі та дерева. Однак сподіваюся, колись міська громада схаменеться, принаймні не буде робити смітника на могилах пращурів.

Знаючи з сайту Блеки, що на території замку знаходиться цукровий завод, я почав опитувати місцевих де цей цукровий... Згодом на одному з поворотів, я побачив старця років 90 який ледве ішов і посміхався своїм думкам чи спогадам… Думаю, запитаю, як йти до замку, а може ще якісь свої спогади розповість. Коли спитав: де замок? - він мене не почув. Були проблеми з слухом. Я тоді на повну силу, гарно так крикнув: «Де замок??!!»

Дідусь посміхнувся і сказав: «А… Зрозуміло! Західна Україна? - Туди!» Я посміхнувся , подякував і ми пішли в протилежну сторону.

Знайшовши радянський бетонний мур, пішли по стежці… Так і вийшли на руїни замку.

Краса не замок а краєвид в долині Збруча, ріка робить тут класний язик, і сільські гуси створють запоруку гармонії. Килими сільськогосподарських полів також приємно радували око.

А от замок – це тільки фрагменти стін 2 башти і 1 кругла вежа, на території різне будівельне сміття. Самі башти в нормальному стані проглядається по три поверхи. Однак димар і будівельне сміття не створють атмосфери затишку. Ех якби сюди інвестора або мені мільйонів 5 дол. Тут такий би можна зробити місто пізнього середньовіччя Замок, Синагога, Вїзна брама, і монастир, екскурсії і все що завгодно. Цукровий завод існував тут ще з початку 20 ст. Ще видніються цегляні давні цехи. Однак зараз він розвалений не війною а економікою. З однієї сторони я тішусь цим, оскільки якби він повноціно працював, і всюди була справна огорожа, мої б очі не побачили даного замку, а ноги не топтали даного муру.

Це все, що встиг я побачити в Сатанові, містечко варте того, щоб відвідувати. Місць де, щось можна перекусити не бачив, тому краще мати при собі канапки і термос.

Не знаю, як назвати місцеве населення «сатаністи» чи «сатанівці», надіюсь що з часом в них прокинеться відчуття самосвідомості і дух історіїї заборонить розтягувати з обороних споруд міста каміння, на будівництва хлівів і парканів.

Дякую тим, хто дочитав до кінця. Мандруймо Україною, поки нас ноги носять!

---

---