Історія найдавнішого в Україні пам’ятника, присвяченого Визвольній Війні під проводом Богдана Хмельницького почалася рівно триста п’ятдесят років тому – у вересні 1653 року, коли козацьке військо підійшло до стін Сатанова. Сьогодні це невеличке, навіть не райцентрівське селище, а тоді це було одне з найбагатших міст Поділля. І хоча Сатанів оточували потужні мури – штурму не було. Городяни самі відкрили ворота перед гетьманською армією. Не побажав здатися лише гарнізон Сатанівського замку. Але сили були надто нерівними.
Часи тоді були суворі. Обидві сторони гуманізмом не відзначалися і полонених, традиційно, не брали. Всю залогу замку разом з мирними мешканцями, що ховалися за його мурами (поляками та українцями-уніатами) було винищено вщент.
Незабаром військова фортуна повернулася спиною до Богдана і у місто увійшли жовніри вже коронного гетьмана Мартина Калиновського. За підтримку городянами повстанців усе православне населення Сатанова було засуджене до страти. Втім, розрахунок взяв гору над бажанням помститися. Адже, якщо знищити всіх - то хто ж працюватиме? Тому трибунал пом’якшив вирок – стратили лише кожного десятого не зважаючи на стать та вік (загалом ж на Західному Поділлі у ті часи стандартним вироком для українського населення за підтримку повстання була страта кожного третього, так що сатанівським українцям, якщо можна та сказати, ще дуже поталанило).
На спогад про врятування Сатанова від бунтівників та в пам’ять про жертви вчиненої козаками різанини пан Мартин Калиновський наказав побудувати пам’ятний знак - на чотириметрову колону встановили скульптуру скорботного Ісуса (остання близько метра заввишки). Фігура Христа виконана в наївно-примітивістському стилі – очевидно її автором був хтось з місцевих умільців. Невідомій майстер тоді й не підозрював, що творіння його рук - найперший в історії пам’ятник присвячений подіям Визвольної Війни. За кілька століть по тому з’являться чисельні монументи з мармуру, граніту та бронзи. Але цей, перший, був з простого подільського вапняку
Під час відкриття пам’ятника пан Калиновський сказав городянам: “Дивіться, навіть сам Господь зажурився, побачивши вашу зраду королеві”. Але навряд чи ці слова запали останнім в душу. Вже не одне століття місцеві жителі кепкують, що на стовпі встановлено пам’ятник самому пану Калиновському. А журиться він тому, що ...програв Сатанів у карти пану Синявському.
Оштукатурена цементом колона-постамент дисгармонує з вкритою лишайником стародавньою скульптурою. Свого “пана Калиновського” власними силами і за власній кошт підправили мешканці навколишніх будинків. І хоча під час ремонту вони ненароком заштукатурили ще й плиту з меморіальним написом, їм потрібно лише подякувати - складена з вапнякового каміння колона-постамент вже починала руйнуватися. Завдяки ж втручанню цих небайдужих людей унікальній пам’ятник тепер може дочекатися й справжніх реставраторів.
Досі достеменно невідомо чому монумент звели саме у цьому місці. Логічніше було аби його встановили у центрі міста на ринковій площі, або біля костелу. Не виключено що пам’ятник поставили на братській могилі захисників замку. Як розповіли місцеві мешканці, десь у середині восьмидесятих під час земляних робіт біля пам’ятника екскаватор натрапив на величезну кількість людських останків. Їх тоді ніхто не досліджував, а всі кості хутенько вивезли на самоскидах у невідомому напрямку. Між іншим, за рік по тому неподалік були знайдено ще одне подібне поховання. Цього разу то вже були жертви королівських карателів. Найбільш вражали черепи закатованих з вбитими у них кованими цвяхами. Судячи з усього цвяхи забивалися в голови ще живих людей...
Сьогодні без провідника з місцевих пам’ятник жертвам Визвольної Війни знайти майже неможливо. монумент знаходиться на задвірках селищної лікарні. До того ж за якихось півтора-два метра від нього збудовано чималенький гараж. Останній майже повністю загородив давню скульптуру від людських очей.
Наступного року в Україні відзначатимуть 350 річницю Переяславської угоди. Можливо хоч до цієї сумної дати уряд знайде трохи коштів на реставрацію та приведення у належний стан території довкола найдавнішого пам’ятника присвяченого Визвольній Війні українського народу (1648-1676 рр.).
Дмитро ПОЛЮХОВИЧ (Стаття, свого часу, вийшла в газеті "Зеркало недели")
Часи тоді були суворі. Обидві сторони гуманізмом не відзначалися і полонених, традиційно, не брали. Всю залогу замку разом з мирними мешканцями, що ховалися за його мурами (поляками та українцями-уніатами) було винищено вщент.
Досі достеменно невідомо чому монумент звели саме у цьому місці. Логічніше було аби його встановили у центрі міста на ринковій площі, або біля костелу. Не виключено що пам’ятник поставили на братській могилі захисників замку. Як розповіли місцеві мешканці, десь у середині восьмидесятих під час земляних робіт біля пам’ятника екскаватор натрапив на величезну кількість людських останків. Їх тоді ніхто не досліджував, а всі кості хутенько вивезли на самоскидах у невідомому напрямку. Між іншим, за рік по тому неподалік були знайдено ще одне подібне поховання. Цього разу то вже були жертви королівських карателів. Найбільш вражали черепи закатованих з вбитими у них кованими цвяхами. Судячи з усього цвяхи забивалися в голови ще живих людей...
