Місто Городок, як і більшість старовиних містечок на заході України, здавна потерпає від памяток своєї багатовікової історії. Звичайно, дошкуляють городянам не ті пам’ятки про які написано у путівниках, або виставлено у місцевому музеї, а ті, що приховані під його будинками та вулицями. (Більше фото з катакомб дивіться в нашій ФОТОГАЛЕРЕЇ)

Протягом століть місто розросталося не лише вшир, але й углиб. Потужні лесові та глинисті ґрунти, на яких стоїть Городок, це легко дозволяли робити. Зауважимо, що знамениті Лаврські печери викопано в аналогічних умовах.

Городяни заглиблювалися у землю не від доброго життя. На той час Поділля було прикордонням між християнським світом та Туреччиною, тож життя спокійним не було. Дошкуляли і постійні набіги татарських загонів. У катакомбах можна було сховали найцінніше та й пересидіти самим.

Структура «підземного міста» була стандартною в усіх містечках. Індивідуальні підвали під кожним обійстям з’єднувалися між собою у «підземну вулицю», від якої було прокопано хідники до замку-цитаделі та до лісу, що оточував тоді Городок. Крім вузеньких, для проходу людей, прокопувалися й «магістральні» шляхи, що дозволяли проїхати, навіть, возом! Таке собі «метро».

Десь з кінця XVIII ст. «підземне місто» почало занепадати. Небезпека набігів зникла і підземелля почали використовувати з суто господарською метою - як звичайні підвали та торгові склади. Відповідно, аби убезпечити своє майно від розкрадання, «приватні» частини катакомб почали відгороджувати від спільної «підземної вулиці». Подібний «приватизований» фрагмент підземелля й досі використовується в одному дуже старому приватному будинку, що стоїть неподалік міського парку. Наразі господарі там зберігають картоплю.

Більша ж частина «підземної вулиці» так і залишилася «нічиєю». Вона стала прихистком «лихих людей».

За переказами в підземеллях Городка переховувася сам Кармелюк (нічого дивного, бо на Поділлі набагато складніше знайти місце, де б він, згідно легенд, НЕ переховувася). Також подейкують, що підземеллями активно користувалися конокради. Мовляв, злодіїв, які «промишляли» біля Ярмолинецької корчми, що стояла на тракті Проскурів-Кам’янець-Подільський (це за 18 км), переставали переслідувати, якщо вони встигали дістатися Городка. Там вони, у прямому сенсі, «як під землю провалювалися».

Підтвердження цієї легенди знайшли на початку 60-х. Під час будівництва нового будинку пошти, екскаватор прокопався до величезного підземелля де були облаштовані стійла.

З часом Городоцькі катакомби перетворилися на міну уповільненої дії. Специфічні провалля в ґрунті - невід’ємна частина місцевого краєвиду. Ще добре, коли підземний хідник просідає десь посеред вулиці. Буває що тріщать і будинки. Зокрема у 1983 році повністю розвалилося ліве крило двоповерхового універмагу. Руїни “прикрашали” місто кілька років – чекали поки все розвалиться вщент саме по собі. Спроба підігнати техніку закінчилася тим, що бульдозер сам ледь не пішов під землю. Напіврозвалений заклад торгівлі незабаром охрестили “Бейрутом”. Тоді точилася війна у Лівані, і програма «Врємья» щодня показувала аналогічні руїни Бейруту.

Згодом універмаг таки відбудували

Але підземні сили, мабуть, щось мали проти цього “храму Меркурія” – у середині 90-х, через підземний обвал зруйнувалася вже центральна частину універмагу...

Про те, що магазин (нині він називається «Тритон») стоїть на підземних ходах було відомо від початку його будівництва (кінець 50-х). Коли закладали фундамент екскаватор «відкрив» кілька хідників. Але їх тоді ніхто серйозно не обстежив. Один з будівельників, який бачив ті ходи, згодом розповідав, що пройшовши тунелем, хлопці знайшли струхлявілі двері. За ними була підземна кімната-криївка. В кімнати стояли дерев’яні лежаки, де під рештками зітлілих ковдри лежали два людські кістяки.

На жаль, інших подробиць «діггер-любитель» не запам’ятав. Щвидше за все, люди, які там ховалися, загинули від нестачі кисню, або вчаділи, від полум’я світильника чи свічки. Насильницька смерть виключається - двері було зачинено зсередини. А от про період, коли це сталося, тепер можна лише висувати припущення. Ця моторошна смерть могла трапитися, як за давніх часів, так і у роки Другої Світової, коли у підземеллях ховалися євреї.

У 80-х під землю провалився трактор, що розорював город на садиб де колись був Городоцький замок. Фортецю зруйнував Хмельницький 1653 року, а залишки розібрали на будматеріали хазяйновиті подоляни.

Років з 10 тому керівництво міста запросило спеціалістів Ялтинського інституту гідрографії, аби ті провели попереднє обстеження, та склали карту підземель. Але кримчани виставили рахунок в майже 300 тисяч гривень (і сьогодні це немалі гроші, а тоді – величезні!). На жаль, в бюджеті міста таких грошей не знайшлося.

Останім часом Городоцькі підземелля задали ще одну загадку. Не виключено, що частина їх використовувалася з культовою метою! Перше свідчення цього з’явилося ще у восьмидесятих роках минулого століття, коли на подвір’ї одного з мешканців просіла земля. Перш ніж засипати провалля, господар заглянув до ями. За його словами стіни підземелля були вкрити розписом!

Нове свідчення цього з’явилося у 2005 році, коли в самому центрі міста стався черговий провал ґрунту. Перш ніж яму традиційно засипали, місцеві краєзнавці Олександр та Вадим Загурські вирішили дослідити підземелля. На жаль обстежити вдалося лише близько сотні метрів підземного лабіринту, - далі був давній завал. Але навіть те, що поталанило побачити, викликає цілу низку запитань. Зокрема наявність декоративних бокових ніш, розташований через однакові проміжки вздовж усього підземного коридору. Прихильники «культової» версії вважають, що вони використовувалися для встановлення образів чи скульптур святих.

Спеціалісти з «Підземного Києва», яким я показував фотографії наших катакомб, теж не відкидають культової версії. Тим більше, що з усіх підземель України, на наші Городоцькі, найбільше схожі саме печери Київської Лаври! У Лаврі хідники такої ж форми, розміру та з такими ж нішами! Проте, історики зазначили, що якісь остаточні висновки можна робити лише після детального вивчення підземель - по фотографіях багато не визначиш.

Та як би нам того не хотілося, аби у Гордку була «таємна філія Лаври», будьмо реалістами. «Культовість» швидше за все, тут ні до чого. Хоча, частина «підземної вулиці», без сумніву, використовувалася Церквою. Зокрема достеменно відомо, що підвали католицького кляштору колись мали вихід в загальну мережу хідників. Цей замурований прохід можна побачити й сьогодні. Були проходи і від старої синагоги. До, речі, будинок пошти, під яким знайшли підземеу конюшню, стоїть на місці колишньої синагоги.

Схожість городоцьких та лаврських печер, швидше за все, пояснюється однаковими властивостями грунтів, у яких їх проклали. І київські і наші копали в товші глинисто-лесових відкладень. Тож технології копання і «наших», і київських печер були ідентичні. Стрільчасте ж склепіння дає найбільшу стійкість. А бокові ніші, насправді, викорисьовувалися для встановлення світильників, або ж, як банальні полиці, де складали речі для зберігання.

Зауважу, що такі ніші зустрічаються не завжди. В 1982 році автор, разом з іншими хлопчаками, теж побував під землею. Тоді хідник обвалився просто посеред спортивного майданчика перед школою. Ми обстежили метрів з двісті лабіринту. Далі просто побоялися. Той хід мав безліч відгалужень, одне з яких вело до великої підземної кімнати, обкладеної брилами тесаного вапняку. А от ніш – не було.

На жаль, справжнього комплексного дослідження «підземної вулиці» досі не проведено, тож все залишається на рівні версій. Та є сподівання, що таку розвідку колись проведуть. І хто знає, які загадки чекають під землею допитливих дослідників.

Дмитро ПАНАЇР